<< Главная страница

Це титло слова родове



Категории Степан Сапеляк ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Моï розмлоєнi дороги По праву руч – Серет i вишнi, По другий бiк – далекий свiт... I так – нi дна, нi дня, нi днища, Гей-би – розшитий околiт... А може вiк? Таблиця долi? Чи час гамселить знову в триб?... Куди заплив? В якому колi Валує дим... Гудять вiтри? О книго з голосом спасення, О книго – болесте святих... Тобi мiй жаль...Цей оцт iменний З полутiнку i нiмоти. Ти – iм'ядавець... Погорiлець Угнiченi твоï слова... Та голос твiй вiдшепотiлий Менi з узгiрку вiдсукавсь... 2 I обiзвався я у глинi Улiгся, Боже мiй, хрестом. Та слово втримать триєдине Не змiг рядком, анi перстом. I все ж пишу, немов снописець У вiск зливаю грiхопадь. Сивiють гони ораницi Цвяхи чи терни ïм ще ждать? Дощаду гинуть перелоги Кружляє листя в головах. I я розмлоєний з дороги Вчу сиволобi вже слова. Хоч зiр iзвiв об цей окравок Наспотикавсь об себе й прiч... Iзтер зарубки нарукавнi Знезрячив шлях в пилу дорiг. 3 I лиш, спинивши, подив вгору Ставав видющим доки зiр... А тiнь моя у тiм огромi Кричала Каïном, мов звiр... Тодi i я у повсякчассi, Згорнувши книгу де навскiс Змумiфiковано слова цi Не вмiченi в скресальний вiск... I так предовго, як прийдешнє, Переiнакшуючи вiк. Я в круговертi черешневiй Все опиняюсь по той бiк. Й вертаю дому. Дiм не чує... По праву руч – iще Серет, А от лiворуч – хтось лiчбує I заговорює мiй хрест... 4 I тiльки мо' грунтовi води Достоту знають – ця ступня Солона сподом i до споду – Ступня моя... Моя стерня... Iзрепана, нога, шкарубка В прокльонах, наче у ножах. То мiй, двiйник... Зола чи крупка, Чи може я, чи стрiлка часова... А може пам'ять житнiм колом Бiжить з полону до гнiзда. Мчить свiтом свист, мчить плинне поле... Мовчить камiння... Чий це – знак?! Пiдчорнений навпiл мов згарок А поруч латка вiд пiтьми. Моє то ймення – закамарок Помiж порогом i сiньми... 5 Мо' жде мене i кровоточить На хворостину чи кiлок... Чи в протин ран, чи пiд сорочку Де лиш рубцi, мов омело А мо' рве нерв мiй блiдллиций Та семиглава чорнота. Де, замiсть свiчки – сонях сниться Де, замiсть сонця – сiль в очах. Де смалить вiск мня крiзь долонi Iзвiдкилясь iз глибини... Усi свiти менi вiдомi Та невiдомий рiдний тин... Де плотi родова позначка, Де мiй пражитнiй околiт. О, благодатен час зачатий Де з ясел глянув я на свiт... 6 Де навсiбiч живi потоки, Де мною снить ще коляда. Де пам'ять хлюпає навпроти I вимива ïï вода. Ота вода, що з пуповини Кровиною, що вiдтекла. Я нею мiряю хвилини До материнського тепла. Я нею мiряю глибини I вихлюповую порiг. Моє лице виднiє зримо На хрестовинi мiж дорiг... Не озираюсь в те вдивляння В той дух, що судини ще рве. В ту тiнь, ту сутiнь, в те прощання Не вигойне вiд оцту й кровотеч... 7 I так з собою на вiдлуцi Де все пече i протяг дме. Я вiдживаю власну сутнiсть I титло слова родове. I закувала вже зозуля, I тiнь вiдхлинула назад. I хатнi дверi iз погруддя Мене не можуть пригадать. Згадайте мня. I серцю волю Я дам за вами слiдкома... Гарцюють конi гаєм – полем I чорнокурить слiп нiма. О краю мiй, солоноокий Росохаче... Мiй нерв завмер... Криничнi зруби i потоки Приймiть мене, хоча б тепер. 8 I я гукнув невмiло: Мамо?! – Сльозу твою я погубив. На перехрестях мiж шляхами Крутих дорiг, терпких молитв... Та ось межа, а вздовж границi Пiвколом знак вiд пiдошов. Пiдкова колом i зигзиця Мене питають: Хто прийшов...? I я вхопивсь очима в крокву Сiдало сонце за Серет I нi душi. Лиш за пiвкроку Лежав мiй злiпок навпростець. А всi зазубрини згорiли Лиш дим видмухують вiтри. Подалi дивить блудне тiло Гукаючи: Iз них котрийсь!? Котрийсь... – це я. I тихо знову, Трухка колиска. I порiг. I замiсть звукiв пожалобу Десь джмiль гудiв на слух в травi. II З порогу вороття Хатино рiдна. Рiдний доме... Моï це входини... Воздай... Хоча б цим соняхом в поклонi Святу скорботну благодать. Благослови в благословеннi Моï тi зашпори нагi.... Отi Слова, що поiменно Тобi сказати був не змiг... Моï тi зашморги дротянi – I вицвiлий життєпис мiй. Благослови у покаяннi Цi письмена... Цей карб нiмий... Бо ще живу. Хоча i прийшлий Ось скриня тут – ще родова I голос давнiй тут з узвишшя Менi минуще поверта. Оте минуще – прiсносуще. Те невмируще доки свiт. Оте. Оте, що серце сушить Й легенi рве в дрiбнющу дрiб... То шлях. Шляхи моï додому. Невольничi й наозирцi. I все... I зiр мiй знепритомнiв Й сплива безлико по щоцi... ................................... Вернув я дому. Дiм не чує По праву руч – iще Серет. А от лiворуч хтось лiчбує I заговорює мiй хрест... 28.04.2008 м. Харкiв
Це титло слова родове


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация